Новини в українському інтернеті Право і безправ'я. Законодавство і практика

Алексей Дорошенко, управляющий партнер PROXIMA
для «Юридической газеты»

Ми є свідками часу, коли новина одного видання (друкованого, телебачення або інтернет-видання) миттєво стає джерелом для інших видань. У сучасних засобах масової інформації України термін життя унікальної новини іноді всього 5 хвилин. Саме стільки часу достатньо редакторам або співробітникам ЗМІ для того, щоб вони, прочитавши новину, розмістили у себе на ресурсі, переписавши її своїми словами. У разі, якщо новина була розміщена у відомому виданні, наприклад в «Українській Правді», «Кореспондентові» або в агрегаторі новин (у новинній стрічці), найбільшим з яких є «Укрнет», то найбільш резонансні новини протягом години з'являться на інтернет- сторінках багатьох ЗМІ в різних інтерпретаціях.


Треба також розуміти, що багато відомих друкованих видань, маючи власні сайти, публікують на них матеріал, який не з'являється потім на сторінках друкованої версії, тому що найчастіше напрямки редакції друкованих версій та інтернету розділені між собою. Норма розміщення новин на сайті - від трьох на годину і до десяти. Найбільша кількість новин у стрічці серед українських ресурсів розміщує РБК Україна. Співробітники новинних інтернет-ресурсів постійно знаходяться в пошуку новин. Підготовка власних новин і контенту - найбільша стаття витрат видань, яка передбачає заробітну плату журналістам, присутнім на прес-конференціях і на різних заходах по всій Україні. Особливо актуальним питання дефіциту унікальних новин стало після кризи 2008 року, коли всі, без винятку інформаційні агенcтва, друковані та електронні ЗМІ скоротили свої штати й бюджети. У зв'язку з цим, все більш актуальним постає питання захисту інформації в мережі.

Теорія

Законодавче регулювання інформації в інтернеті базується на трьох Законах України: «Про інформацію», «Про авторське право і суміжні права» та «Про інформаційні агентства».
У відповідності до ст.22 та 23 Закону України «Про інформацію» новини є масовою інформацією та інформаційною продукцією. Інформаційна продукція та інформаційні послуги є об'єктами цивільно-правових відносин, регульованих цивільним законодавством України. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Відповідальність за розповсюдження інформації не наступає тільки у двох випадках: за розголошення суспільно важливої ​​інформації і за оціночні судження.

Навіть інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною і право громадськості знати цю інформацію вище, ніж потенційна шкода від її поширення.
Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України, забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків, свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, а також несе інші негативні наслідки діяльності фізичних та юридичних осіб.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути тлумачені як ті, що містять фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Взаємовідносини засобів масової інформації між собою регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права», оскільки ст.21 містить норми про використання матеріалів одних ЗМІ іншими.

Так, дозволяється використання цитат з опублікованих матеріалів в обсязі виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлене критичним, полемічним або інформаційним характером твору, а крім того вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (радіо) або програми мовлення (телебачення). Це ж відноситься і до публічно виголошених промов, звернень в обсязі, виправданому поставленою метою.

Дозволено відтворення в газетах та інших ЗМІ, попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли право на таке відтворення спеціально не заборонене автором.

Сфера інтернету має слабке законодавче регулювання і такому регулюванню в сфері новин підлягають тільки інформаційні агентства, що передбачено відповідним Законом України «Про інформаційні агентства».

Інформаційним агентством (ІА) є чинний суб'єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг. ІА повинні бути зареєстровані відповідним чином у Міністерстві юстиції, тобто отримати свідоцтво, аналогічно друкованим ЗМІ. Сайт Міністерства юстиції України містить державні реєстри друкованих ЗМІ та інформаційних агентств, як суб'єктів інформаційної діяльності.

У ст.26. Закону України «Про інформаційні агентства» міститься норма про те, що продукція інформаційного агентства - це матеріалізований результат його діяльності, призначений для розповсюдження з метою задоволення інформаційних потреб громадян та юридичних осіб. Продукція інформаційного агентства є його власністю, і право власності на неї охороняється чинним законодавством України.

Також, як і друковані засоби масової інформації, ІА несуть відповідальність за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, а також таких, що принижують честь і гідність. Громадяни, юридичні особи, державні органи та органи місцевого самоврядування мають право вимагати від інформаційного агентства спростування. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди за розповсюдження інформації, яка спростовується, здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Крім того, спростування здійснюється як інформаційним агентством, що розповсюдило таку інформацію, так і розповсюджувачем цієї інформації, тобто будь-яких інтернет-ресурсом.

Практика

Оскільки новинні інтернет-ресурси не підлягають реєстрації, то виникає питання відповідальності таких ресурсів за порушення законодавства, в тому числі на використання матеріалів з метою їх подальшого розповсюдження. На відміну від законодавства європейських країн, де деякі категорії сайтів зобов'язані утримувати дані про власників та керівництво інтернет-ресурсів, в Україні це не обов'язково. У зв'язку з тим, в Україні поширена практика реєстрації доменних імен на реєстраторів імен, тобто компанії, які спеціалізуються на продажі доменів в різних доменних зонах, то отримати інформацію про реального власника інтернет-ресурсу можливо виключно в рамках кримінальної справи.

Практика спростування інформації в українському інтернеті не має широкого розповсюдження. Найчастіше інформація просто видаляється з сайту. Відомі поодинокі випадки, коли нотаріуси завіряють зміст сайту з метою зафіксувати порушення авторських прав. Це пов'язано з тим, що в ст.34 і гл.12 Закону України «Про нотаріат» немає згадки про інтернет, а тому факт порушення повинен бути зафіксований на папері. Довести пізніше, що паперовий екземпляр не був створений за допомогою програми графічного редактора, є нелегким завданням.

Однак 19 березня 2013 року у Верховный Раді України був зареєстрований Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення доказів нотаріусом», який передбачає право документувати нотаріусам докази, якщо є підстави вважати, що розміщена в електронному вигляді за відповідною адресою в глобальній інформаційній мережі Інтернет інформація буде втрачена чи навмисно змінена або знищена. На підставі огляду складається відповідний акт. Огляд робиться на підставі заяви особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії та повинен містити мотиви, з яких нотаріус прийшов до висновку про необхідність забезпечення матеріалів, що можуть бути використані як докази.

На сьогоднішній день у разі необхідності отримати докази, які знаходяться в інтернеті український замовник повинен звертатись до російських нотаріусів, які мають відповідне право. Потім відповідні документи перекладаються на українську мову та подаються до суду.

Але між українськими інтернет-виданнями та іншими засобами масової інформації не прийнято вирішувати суперечки судовим чином. Це пов'язано не тільки з важкою доказовою базою, але і з етичною стороною питання. Всі розбіжності традиційно вирішуються шляхом листування або переговорів. Тому, якщо правовласник інформації звертається з вимогою «зняти» новину, найчастіше вона видаляється зі сторінок інтернет ЗМІ.

Відомі судові спори між виданнями, але вони стосуються друкованих ЗМІ. Так, наприклад, «Експрес газета» подала до суду на видання Бульвар (яке згодом змінило назву на «Бульвар Гордона») за незаконне використання 17 матеріалів, авторськими правами яких вона володіла. Справа пройшла усі інстанції, але рішення про стягнені не було виконано у зв’язку з відсутністю основних засобів і коштів. Також Український медіа холдинг неодноразово позивався до регіональних друкованих видань у разі повної републікації матеріалів.

Але найчастіше ЗМІ не заперечують проти розміщення своєї інформації, але при цьому вимагають дотримання авторського права, тобто обов'язкового посилання на першоджерело. У деяких ЗМІ такою вимогою є посилання на головну сторінку сайту, а у деяких на конкретний матеріал.

Великі новинні інтернет-видання відстежують використання своїх матеріалів в інтернеті. Це можливо за допомогою спеціальних програм, які оцінюють унікальність матеріалу у відсотках. Ввівши текст первинного повідомлення, програма дасть посилання на інші матеріали, що мають достатньо високий відсоток цитування первинного тексту. Вивчення даного тексту, дає можливість оцінити, на основі якого джерела він був написаний і, якщо в ньому не зазначена посилання на першоджерело, - звернутися в редакцію видання для усунення помилки або порушення.

У середовищі журналістів написання матеріалу на основі вже наявного називається рерайтінг. Завдання співробітника відділу новин на основі цікавої новини написати свою з високим відсотком унікальності тексту, тобто використовування якомога менше слів та зворотів першоджерела.

Окреме місце займає републікації статей або, як його називають, огляд ЗМІ. Без дозволу видань або, в окремих випадках його авторів, у зв'язку з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права» його існування неможливо. В українському секторі інтернету можна знайти не більше п'яти ресурсів, які отримавши дозвол від власників авторського права, ведуть Огляд засобів масової інформації. У Росії є два великих ресурси, які републікують новини всіх світових друкованих та інтернет-видань, а також новини радіо, які радіостанції викладають в мережу: InoPressa і inoСМІ.

Зазвичай видання самі вказують, яких авторів, що розмістили у них матеріал, не можна републікувати, тому, що з ними підписано авторські договори.

Оскільки багато українських інтернет-видань використовують матеріали не тільки з українських ресурсів, але і з іноземних, то необхідно враховувати правила та законодавство інших країн. При використанні матеріалів іноземних інтернет-видань, а також інтернет версій телеканалів і радіо, потрібно знайомитися з правилами використання матеріалу, які містяться або в спеціальному розділі, або в нижній частині сайту.

Інтернет ЗМІ, в якості умови використання власного матеріалу вимагають посилання: для інтернет-видань - це установка гіперпосилання, а для інших типів видань - друкованих, телебачення і радіо - посилання на джерело.

Окремо необхідно виділити використання інформації інформаційних агентств. Ряд великих ІА забороняє будь-яким чином використовувати свої матеріали. Тому на багатьох новинних інтернет-ресурсах можна побачити наступний текст: «Передрук, копіювання, відтворення або інше використання матеріалів, у яких міститься посилання на ... строго заборонено». До числа таких джерел інформації належать українські інформагентства «Iнтерфакс-Україна», «Українськi Новини», УНIАН, а також міжнародні Reuters і Associated Press.

Чим пояснюється така позиція даних інформаційних агентств? Перш за все тим, що дані організації заробляють продажем своїх новин іншим учасникам інформаційного ринку. Їх новини доступні тільки тим ЗМІ, які мають з ними договірні відносини. Попередження про заборону на будь-якого роду використання матеріалів зазначених агентств в нижній частині (футері) сайту є обов'язковою умовою договору з передплатниками новин.

Оскільки інформація, розміщена на ІА, у зв'язку з відповідальністю, яку воно несе, апріорі вважається серед медіа достовірною, то тим сильніше був скандал з розміщенням на сторінках УНІАН інформації нібито від імені Сергія Власенка, що його намагалися тричі отруїти і, що за ним стежать співробітники правоохоронних органів в костюмах «мультиплікаційних ведмедів». Всі інтернет ЗМІ, які підхопили цю інформацію, прибрали її зі своїх сторінок і зараз немає жодної новини з первісним змістом, а лише тільки змінені версії, і то на незначній кількості ресурсів.
Більшість же інших українських і закордонних ЗМІ не забороняють і навіть стимулюють розміщення своїх матеріалів. Але повне републікування матеріалу (передрук) без змін тексту не дозволяє практично жодне з українських та закордонних видань. Це відноситься як до статей, так і до новинних матеріалів. При цьому видання часто вказують яку кількість матеріалу з публікації може бути використано без отримання дозволу редакції.

Спосіб отримання такого дозволу може бути як письмовим, так і електронним, і залежить від політики видання. Найчастіше дозволяється публікувати без отримання дозволу до 30%, а в деяких випадках до 50% матеріалу. Для статей це означає, що решта 70% не можуть бути надруковані навіть у інтерпретації редактора іншого видання, а для новини - що її унікальність повинна бути вище 30%.

Унікальність матеріалу - не має законодавчого визначення в Україні. На практиці це означає, який відсоток тексту був повністю скопійований без змін із першоджерела. Тому дана норма є скоріше моральним орієнтиром для керівництва інтернет-ЗМІ, ніж бар'єром. Довести судовим чином порушення права видання практично неможливо. Тим більше, що в Україні позиція засобів масової інформації по відношенню один до одного швидше дружня, ніж комерційна. Це пов'язано з тим, що відсутня комерційна складова багатьох інтернет-ЗМІ. У більшості українських інтернет-ЗМІ відсутня постійна природна аудиторія, тому прибутки з того, що новина приверне інтерес читачів, воно не отримає. Вони не заробляють на републікації новин, і хоча в разі незаконного використання новини присутнє порушення, але відсутній фінансовий інтерес видання.

Републікації новинних матеріалів використовують всі українські видання. При цьому спостерігається наступна тенденція: якщо матеріал бере інтернет-ресурс, то посилання на нього ставиться в тому випадку, якщо першоджерело більш вагоме, ніж ресурс, який його републікує. Таким чином додається вага розміщеної інформації. Якщо ж новина ставиться на більш відомому виданні, в порівнянні з першоджерелом, то ймовірність того, що будуть дотримані правила використання матеріалів - невелика. Практика показує, що порушувати авторське право по відношенню до менш відомих колег є практикою більшості великих видань.


Возврат к списку

НАШ КОЛЛЕКТИВ

ПРЕСС-ЦЕНТР