Що таке справжнє партнерство?

Вступ.

Великий бізнес потребує великої довіри і чіткої, юридично визначеної регламентації відносин між партнерами. А коли цього немає, між бізнес-партнерами можуть з’являтися суперечки в результаті яких конфліктуючі сторони знаходяться у стані війни протягом тривалого часу. Такі конфлікти можуть тягнутися дуже довго, і нерідко супроводжуються збитками з обох боків.

7

Так сталося і цього разу. Подібна суперечка виникла між трьома українськими бізнес партнерами: Андрієм Адамовським з одного боку, Ігорем Філіпенком та Андрієм Малітським з іншого. Ці троє у 2010 році продали свою британо-віргінську компанію (BVI компанію) OLEDO PETROLIUM LIMITED, частками якої вони володіли у співвідношенні 50% - Адамовський 32,5% - Філіпенко 17,5% - Малітський, одній британо – російській нафтовій компанії TNK-BP. Компанія OLEDO була цінна тим що володіла контрольним пакетом ще однієї BVI компанії Charleston, через яку здійснювався контроль і управління компаніями які обслуговували нафтовий бізнес партнерів в Україні (група компаній VIKOIL). Так от, компанію партнери то продали, а от виручку не поділили. У пішли до суду розбиратися хто ж правий, а хто ні. 

VIKOIL до переходу під контроль TNK-BP володіла близько 120-ма автозаправними станціями переважно у східних областях України. Заправки наразі існують під брендом «Формула», а перед тим вони використовували бренд «Укртатнафта». Окрім заправок VIKOIL володіла ще багатьма цінними активами: земельними ділянками, нафтовими сховищами, тощо.

Нафтовий бізнес партнерів.

Між 1995 та 1997 роками, Адамовський, Малітський та Микола Гавриленко (четвертий бізнес партнер який не має відношення до продажу OLEDO) створили декілька компаній через які налагодили бізнес з імпорту та реалізації нафти в Україні. Всі ці компанії були підконтрольні їм трьом, проте юридично незалежні одна від одною. Цей конгломерат розрізнених компаній які пов’язувалися лише через спільних власників і називався VIKOIL (або ще називають група компаній VIKOIL). У 2000 VIKOIL позичив у Адамовського 1,5 мільйонів доларів. А у середині 2002 року з метою капіталізувати позику, Адамовський став учасником VIKOIL з часткою 45% у статутному капіталі. Після цього нафтовий бізнес у вже чотирьох партнерів пішов настільки чудово, що у 2003-2004 роках Адамовський, Малітський та Філіпенко вирішили надлишок коштів інвестувати в інші проекти юридично ніяк не пов’язані між собою (Гавриленко відмовився щось інвестувати).

Вони почали засновувати нові компанії різної направленості, або скуповувати частки у вже існуючих компаніях. Таки чином, весь бізнес Адамовського, Малітського та Філіпенка можна представити як великий «Холдинг» який складається з VIKOIL частини та не-VIKOIL частини. Знову ж таки, компанії або частки компаній як входять «Холдингу» юридично нічим не поєднані між собою окрім як тим що вони переважно контролюються цими трьома партнерами спільно або кожним з них окремо. У своїй діяльності партнери нерідко використовували активи однієї підконтрольної компанії для того, щоб погасити зобов’язання іншої підконтрольної компанія, або активи однієї компанії в якості забезпечення виконання зобов’язань іншої.

Де Юре партнери взаємодіяли лише в межах тих чи інших компаній, на засадах визначених установчими документами цих компаній, які входили до Холдингу, але де Факто партнери приймали рішення вищому рівні. Так у 2009 році вони прийняли рішення продати свій нафтовий бізнес.

Продаж OLEDO

З метою продажу OLEDO Petrolium Limited партнери відкрили рахунок у Рижському банку (Riga Investment Bank), на який мали надійти кошти від покупця (TNK-BP). 10 січня 2010 року, 71,6 мільйонів доларів надійшло на рахунок. Розпоряджатися коштами на рахунку міг тодішній директор OLEDO Андрій Адамовський лише у випадку погодження з Адрієм Малітським. Андрій Малітський мав статус так званого co-significat, і без його підпису жодна транзакція не могла бути авторизована. Проте, користуючись своїм статусом директора, Адамовський не повідомивши про свої наміри Філіпенку та Малітському, скасував co-significat повноваження Малітського, і самовільно розпорядився банківським рахунком. Кошти, отримані від продажу OLEDO, Адамовський перекинув на підконтрольну йому британо-віргінську компанію Stockman Interhold S.A. яка як це не дивно теж мала рахунок у цьому ж банку. Stockman після такого щедрого дарунку майже одразу витратив гроші на купівлю акцій кіпріотської компанії Assofit Holding Limited, яка володіє корпоративними правами деяких українських компаній, які мають у власності земельні ділянки та великі інвестиційні об’єкти.

Потім, Адамовський легально позбувся компанії Stockman, перевівши всі корпоративні права на свого сина. Філіпенко та Малітський були незадоволені такими діями свого бізнес-партнера, і подали на нього в суд. 

Судовий процес та рішення суду.

Суперечки у судах тягнулися довго. Останнє судове рішення було ухвалено зовсім недавно. 1 жовтня 2014 року, Східно-карибський суд Британських Віргінських островів нарешті розв’язав майже п’ятирічний спір між трьома партнерами, і зобов’язав їх розрахуватися один з одним. Загалом рішення було на користь Малітського та Філіпенка. Суд вирішив, що Адамовський не мав права експропріювати власність інших учасників на свою користь. Перед судом Адамовський не зміг виправдати свої одноосібні дії з приводу переведення всіх коштів отриманих від угоди з TNK-BP фактично на себе. Також суд визнав що Адамовський керувався своїми власними мотивами, і використав кошти отримані від продажу OLEDO для розвитку свого власного бізнесу.

Як наслідок, суд призначив Філіпенку і Малітському компенсацію від Адамовського, а саме половину з 71,6$ мільйонної виручки від продажу OLEDO (адже вони володіли 50 % часток в OLEDO на момент продажу), а також зобов’язав Адамовського компенсувати збитки на суму 1,3 мільйони доларів за знецінення активів протягом майже п’яти років. Суд відкинув всі доводи Адамовського, і визнав за ним лише право на отримання трішки більше ніж 1 мільйона доларів, які йому заборгували Малітський та Філіпенко за іншими зобов’язаннями.

Аргументи Адамовського та правова позиція суду.

Адамовський ґрунтував свій захист на тому що його бізнес з партнерами мав фідуціарний характер, тобто такий що заснований на довірі. Оскільки партнери володіли багатьма компаніями які обслуговували їхній бізнес і де вони володіли частками у різних пропорціях, як вже раніше писался, часто активи однієї компанії використовувалися для погашення боргів іншої компанії. Адже всі ці компанії у більшості випадків були «зав’язані» на трьох людях. Адамовський стверджував, що і VIKOIL і Charleston і OLEDO і багато інших компаній де факто входять до одного «Холдингу», в якому активи однієї компанії можуть використовуватися для погашення боргів іншої компанії. Попри відсутність будь-якої формально визначеної угоди між партнерами, характер їхньої діяльності протягом багатьох років підтверджував тезу про їх спільну діяльність з управління і підтримання благополуччя «Холдингу». Адамовський вважає що його дії не порушують інтереси його партнерів, а діяння спрямоване на благо «Холдингу», адже якщо розцінювати останній як сукупність всіх активів партнерів, то Stockman теж входить до «Холдингу».

На противагу цьому, суд визначив, що і VIKOIL, і Charleston, і OLEDO це не більш ніж просто окремі компанії, в яких партнери мають певні частки для задоволення свого (а не «Холдингового») благополуччя. Не було ніякої угоди щодо того що OLEDO чи її активи мають бути, незважаючи на час та обставини, використані для задоволення боргів наприклад, сільськогосподарської компанії «Крим-Аромат» чи компанії  що займається оптикою «Лазер Плюс», які теж входять до «Холдингу», хоч і знаходяться у його не-VIKOIL частині. На думку суду, партнери можуть звично використовувати свої дивіденди як вони забажають. Проте вони не можуть без будь-якої процедури використовувати активи компаній де вони є лише учасниками, щоб погасити свої власні зобов’язання. Це пов’язано з тим, що в таких компаніях є інші учасники, які можливо не бажають використовувати спільні активи у такий спосіб. Так наприклад,  компанія Charleston контролюється на 86,769% OLEDO, на 3,231% партнерами, і на 10% компанією New Ventures Holding. В OLEDO ж розподіл між Адамовський Філіпенком та Малітським нагадаю становить 50%/32,5%/17,5%.

Адамовський також поставив питання про те, щоб визнати співпрацю між партнерами: Адамовським, Малітським та Філіпенком, як просте товариство за статтею 1132 Цивільно Кодексу України або за положеннями так званого BVI Partnership Act 1996. У статті 1132 мова йде про просте товариство. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Суд взяв до уваги позицію Адамовського щодо того, що партнери вели спільну діяльність з точки зору отримання прибутку. Проте, на думку суду Адамовський не зміг пояснити природу «Холдингу», який був власне результатом такої спільної діяльності, а також те, хто були клієнти чи контрагенти «Холдингу». Суд вирішив, що попри те що партнери вели спільну діяльність в повсякденному сенсі цього слова, немає ніяких документів які б підтверджували те що «Холдинг» був якось організований чи мав якусь правову структуру. Якби «Холдинг» мав якусь правову структуру, партнери мали би бути співвласниками певного бізнесу з чітко визначеними частками, на противагу простій участі у справах по бізнесу.

Матеріал підготовлений на підставі рішення прийнятого Східно-Карибським Верховним Судом Британських Віргінських островів (комерційним відділенням суду) за позовом (скаргою) № BVI HC (COM) 2012/0051. Позивачами (скаржниками) були Андрій Малітський та Ігор Філіпенко, а відповідачами Андрій Адамовський та Stockman Interhold S.A. Повне рішення суду та його короткий аналіз можна прочитати у вільному доступі:
http://www.icc-ccs.org/home/news/90-fraudnet-and-its-members-in-the-news/1025-8-october-2014-bvi-court-releases-a-38-million-judgment-in-unfair-prejudice-dispute-between-kyiv-based-shareholders


Возврат к списку

НАШ КОЛЛЕКТИВ

ПРЕСС-ЦЕНТР